Пам’яті Олександра Бідяка…
Шлях воїна і батька
Життя Олександра Бідяка — це історія, що пронизана світлом любові та болю боротьби. Він народився 19 листопада 1990 року в селі Щербинці, де дитинство його було наповнене сонячними днями, щоденними відкриттями та щирим сміхом. Це були часи, коли майбутнє здавалося безтурботним, а найважливішим було навчитися писати перші літери й подружитися з усім світом.
У 2004 році його родина переїхала до Чернівців, де Сашко продовжив свій освітній шлях, який привів його до медичного ліцею №3, а згодом — до Буковинського державного медичного університету. Та доля готувала йому іншу дорогу. Поряд із навчанням, він працював із батьком на будівництві, формуючи характер, витривалість і цілеспрямованість.
2013 рік став поворотним: він одружився зі своєю коханою, односельчанкою Мариною, яку знав із дитинства. Їхня любов розквітла, і незабаром вони стали батьками чудової донечки Ксенії. Життя Олександра було наповнене новою, безмежною любов’ю. Але щоб забезпечити сім’ю, він у 2016 році вирушив на заробітки до Словаччини. Цей крок вимагав сили духу, адже розлука з рідними — це завжди випробування. У 2018 році сім’я поповнилася сином, якого назвали на честь батька — Олександром. Це був ще один промінь світла, ще одна причина боротися і працювати.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення Олександр повернувся додому. Його серце не могло залишатися осторонь. З перших днів він відчував, що повинен бути там, де вирішується доля України. 24 січня 2023 року його мрія стала реальністю — він був призваний до лав Збройних сил. Навчання в Житомирі, а потім у Німеччині, перетворило його на справжнього воїна, артилериста й командира гармати.
Влітку 2023 року він вже був на бойових позиціях у Запорізькій області. Там його мужність і відповідальність були відзначені нагородами. Кожен день він доводив, що життя не має ціни, і він готовий платити цю ціну заради майбутнього своїх дітей. У серпні 2023 року Олександр отримав тяжке поранення, яке могло б зламати будь-кого. Але після двомісячної реабілітації він повернувся в стрій. Він не здавався. У вересні він був нагороджений нагрудним знаком “Завжди перші”, що стало символом його мужності та турботи про побратимів.
Після одужання він брав участь у боях на Донецькому, Харківському, Сумському та Курському напрямках. Його незламний дух і відданість справі відзначали званнями та нагородами: молодший сержант, ветеран війни, подяка командира. Навіть після розформування підрозділу він не зупинився. Пройшов навчання на оператора дронів і продовжив свій шлях у новому підрозділі.
В ніч з 10 на 11 квітня 2025 року бліндаж, де він перебував із побратимами, був уражений ворожим снарядом. Тяжке поранення, лікарні, боротьба за життя, яка тривала два тижні. 25 квітня 2025 року його серце зупинилося. Він віддав своє життя заради України.
Олександр Бідяк залишив глибокий слід у серцях тих, хто його знав. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і відданим сином своєї країни. Його історія — це розповідь про те, як звичайний чоловік стає героєм. Він віддав найцінніше, що мав, — своє життя — заради майбутнього своїх дітей і свободи своєї Батьківщини. Його подвиг навіки вписаний у нашу історію.
Корисні посилання
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |